Домашнє насильство є одним з найбільш недоосвітлених злочинів (повідомлень про котрі набагато менше, ніж їх фактів) у всьому світі. Чоловіки схильні не повідомляти про власні злочини та зловживання у домашньому насильстві, тоді як жінки схильні не повідомляти про власну віктимізацію (що вони є потерпілими) та переоцінювати власноруч скоєне насильство.
Одним із видів домашнього насильства,є сексуальне насильство в сімʼї. У Законі «Про попередження насильства в сім’ї» є чітке визначення, що таке сексуальне насильство в сім’ї: «протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім’ї». Ця проблема в Україні латентна — про неї мало повідомляють, мало говорять.
Згідно з ВООЗ, «одна з найбільш поширених форм насильства проти жінок — те, що вчиняється чоловіками чи партнерами чоловічої статі». ВООЗ зазначає, таке насильство часто ігнорується, бо нерідко «законодавчі системи та культурні норми не вважають його злочином, а скоріше „приватною“ справою родини чи нормальною частиною життя».
Наслідки домашнього насильства для потерпілих варіюються від фізичної інвалідизації, хронічних проблем зі здоров’ям, важких психічних порушень (таких, як посттравматичний стресовий розлад, депресія, синдром травми зґвалтування, наркоманія, тривожні розлади) до фінансової скрути та нездатності будувати здорові стосунки. Діти, що живуть у домівках з насильством, з раннього віку виявляють психологічні проблеми, такі як ухильність, надчутливість до загроз, неконтрольована агресія, що призводять до вторинної травматизації.
Водночас, важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей і підлітків, має величезні можливості для відновлення та самокерування. Завдяки підтримці рідних і, за потреби, психологічної допомоги фахівців, людина спроможна повернутися до звичного стану після власного руйнівного досвіду.
Дії особи, якщо вона зазнала домашнього насильства представлені в памʼятці.
